РОСІЙСЬКІ БРАТИ ЧИ "БРАТКИ"?

[роман степанович]

РОСІЙСЬКІ БРАТИ ЧИ «БРАТКИ»?
Дещо допрацьований автором уривок з книги «Історія українського невігластва».

Наш північний сусід ніколи за 300 років не припиняв свої імперські устремління. Отримавши інколи по пиці (Конотоп, Крим ХІХ століття, Порт-Артур, 1-а світова війна), він, очухавшись, знов сунув своє рило в чиєсь чуже корито. Навіть взяття в принизливий полон турками їхнього “великого” царя Петруху не зупиняло амбітного і нахабного москаля. А все тому, що він подібно тим же туркам воював кров’ю чужих яничар. В тому ж розгромі війська Петра, де відбулося згадуване принизливе полонення, на Пруті були знищені керовані ним війська з тих же українців. Та і в отриманому нокауті ХІХ століття від європейців в “городе русской славы” Севастополі серед загиблих було теж 90 % українців (згадай хоча б того ж вінницького Самійла Кішку). По такій старій звичці (нецивілізовано вести себе по відношенню до сусідів) і після фіаско в Афганістані, відчуваючи початок розвалу імперії, Москва почала закладувати свої "подлянки" так званим "братнім" народам. Таким чином з'явилися гарячі точки на теренах ще існуючого Союзу. Ферганська долина, Сумгаїт, Карабах, Південна Осетія, Абхазія, Придністров'я - ось де закладувались міни, керовані з Москви. До цієї обойми повинен був потрапити і Крим.

Як я вже згадував, москаль за допомогою козаків завоював Крим (хоч тут він не розпускав казочки про добровільне приєднання) і почав окуповувати його своїм людом. Це були спочатку малорішучі кроки, бо можливостей для асиміляції місцевих мешканців (неєдиновірців) було мало. І лиш Сталін пішов на відвертість намірів москалів - він просто вигнав місцевих жителів з півострова, чим реалізував давну мрію Москви. Але з вкоріненням на цю територію все того ж непосидющого дома жителя Нечорнозем'я не зовсім вийшло. Завербований сюди тамбовець почав масово тікати назад додому, тому що не знав як вижити в незнайомому кліматі. Півострів без корінних мешканців хирів на очах. Тому Хрущов пішов на рішучий крок і передав Крим для реанімації Україні. Переселені з півдня України селяни, які були знайомі з подібним кліматом, та підведена дніпровська вода спасли півострів від запустіння. Так формувалося сучасне населення степового Криму. А ось побережжя Москва віддала все ж на окупацію своїм опричникам - відставникам з КГБ, флоту та іншій мілітарній шантрапі. В такому стані півострів відколовся з Україною від імперії, метрополія якої з журбою спостерігала за цим процесом. Але лиш пройшов перший шок була дана команда своїм опричникам діяти. Так почалася "мєшковщина" по дестабілізації ситуації на півострові. Невпевненість молодої держави могла привести до успіху планів Москви, але тут Л.Кравчук зробив саме видатний хід за своє правління. Він не став лякати мєшковців зброєю чи іншою дурнею, а просто пустив слух про перекриття дніпровської води на півострів. На це трудовий степовий Крим відреагував адекватно - Куніцин і компанія проголосили, що в випадку проголошення півострова частиною Росії степові райони перейдуть в склад Херсонської області, чим вирвали півострів з когорти підконтрольних Москві гарячих точок. Погасило також плани москалів повернення додому татар, які є більш рішучими та організованими ніж "толерантне" українське населення. Але москалі і цим кроком залишилися задоволеними - не вдалося з'їсти, то хоч надкусили. І це надкусювання, щоб довше не загоїлось, вони прикрили (як сіллю на рану) своїм Чорноморським флотом і послідуючими “Тузлами”.

За ці 17 років Москва робила нам багато "подлянок" - як мстивий чоловік, від якого пішла дружина. Присвоєння вкладів українців в Ощадбанку, фактичне витурення нас з рубльової зони, пограбування при поділу загальносоюзного активу, доведення до банкрутства наших підприємств шляхом відвертого і цілеспрямованого розірвання економічних зв'язків і потім скупівля їх за безцінь, нахабність поведінки фактично окупаційного Чорноморського флоту, постійне вмішування в нашу внутрішню політику, відверте хамство по Тузлі, енергетичний шантаж - це не весь перелік дій сусіда, який називає себе нашим родичем і підписує з нами якісь договори "Про дружбу".

"Белое солнце пустыни" - ось фільм, який відображує в повній мірі російського загарбника. Кульгавий Тімур на тому світі перевертається від злоби за свою помилку. Якби він продовжив очищати євразійський степ від спадкоємців Чингізхана, то не тамбовський мужик наводив би "порядки" в Середній Азії, глузуючи з представниць гарему. А узбек привчав би жінку цього тамбовця носити покривало на лиці, щоб прикрити синці під очима від п'яного чоловіка. Цей "чурка" пояснив би тамбовцю той факт, що коли він ще по деревах лазив, пращури "чурки" вже знали елементи алгебри. Але цього москалю не зрозуміти, він продовжує в силу свого невігластва та нахабності всіх і вся вчити як жити і совати свій брудний ніс в чужі корита. Повторюся - не вдається з'їсти, то хоч понадкушує "в зоні свого впливу".

Діставши в ХІХ столітті прозвище "жандарм Європи", цей спадкоємець монголів і зараз заставляє бути європейців наготові від своєї малоцивілізованої непередбачуваності. Цей псевдо «великий» народ навіть в ХХІ столітті відкрито заявляє про "зони свого впливу", а потім дивується чому всі від нього шарахаються під ковпак НАТО. Він любить "миротворити" своїми опричниками. "Миротворив" він з монголами кров'ю Київ, а також Новгород, Батурин, Будапешт в 1956 році, Кабул в 1979 році, полонених поляків, литовця, українського селянина, гордого чеченця. Тепер він "миротворить" маленьку Грузію, яка наважилась дати ляпаса нахабі. Навіть в війні москаль відрізняється від цивілізованого людства. Якщо ця частина народів війну має як засіб отримати кращі умови послідуючого перемир’я за існуючі до війни, то москаль старається воювати просто на знищення. В підтвердження цього наводжу цитату, яку тягає за собою по Інтернету один «імперець» : «"Если ты настоящий патриот своей Родины, ты будешь убивать своего врага везде, где только встретишь, ибо выживший враг завяжет новую войну и рано или поздно найдет способ убить тебя и твой народ" А.В.Суворов. І не менше. Очухавшись від поразки в кінці 80-х років, знову набравши трохи нафтодоларів, цей напівєвропейський недоросль знову починає тероризувати світ, зачіпаючи і неокріпшу нашу країну.

Якщо США з їх імперськими замашками навіть своїм бувшим ворогам допомагали піднятися через план Маршала, то Росія, використовуючи державну слабкість своїх бувших колоній, хватала в них все, що "погано лежить". Скільки економічних потужностей України зараз знаходиться в руках москаля - одному Богу відомо. Москві вигідні пройдисвіти типу Туркмен-баші чи Януковича, які самі віддають задарма газ чи Луганський тепловозний завод. "Гроші не пахнуть"- говорив наш Л.Кучма. Пахнуть та ще й як. З приходом англійських чи німецьких - на виробництво приходить дисципліна, висока продуктивність через якість праці та виробленого продукту. А Лисичанський нафтопереробний завод під орудою москалів продовжує виробляти для нас дьоготь під маркою бензину, беручи за нього гроші як за якісний продукт. А таких, “керованих” москалями ЛАЗів, на нашій шиї досить.

Шантаж, погрози, використання нашої внутрішньої гнилі - ось методи неоколоніалізму Москви. Їм як кістка в горлі неконтрольовані ними Ющенки та Саакашвілі. Навіть недолугість їхнього супротиву бісить незбувшийся "3-й Рим". Як я вже констатував, вони братаються з бувшими гітлерівськими вояками, але продовжують люто ненавидіти воїнів УПА. Причина одна - вони терпіти не можуть нескорених ними людей, які до того ж вказали хаму що він хам. І недаром розумний та порядний Н.Амосов перед смертю вказав в якості головної загрози Україні свою батьківщину (Росію), яку він по суті розпізнав, лиш живучи за її межами.

Одним з таких методів «допомоги» Україні є вплив на її інформаційний простір. Через наше внутрішнє жлобство москалі заполонили його. Наш жлоб, в силу своєї забитості, з відкритим ротом пожинає «інформацію» з Останкіно, яка по своїй суті є імперською, призначена не інформувати, а закріпляти імперські впливи на свої постколоніальні території та тримати свій народ в «кайфу ілюзорної величі». Зверніть увагу – царизм, більшовизм, путінізм являються простим логічним продовженням малоцивілізованої імперської суті Московії, яка не концентрується на наведенні порядку в особистому домі, а завжди зосереджує свою увагу на тому сусідському, що «погано лежить». Ось і зараз, використовуючи духовну спустошеність українців після правління недолугого бухгалтера, наші північні «братки» зосередили всі зусилля на добиванні в українцях всякої національної гордості, нав’язування по старих імперських кальках почуття меншовартості та думки про неможливість українців жити без них. Чи не нагадує вам ця ситуація з тим, як веде себе п’яничка, від якого пішла жінка в одному платті та з синяком під очима? Він старається в силу своєї нікчемності та підлості по всякому «насолити» біженці, використовуючи її тимчасову невлаштованість та безвихідь, викупляє в неї останні сережки за безцінь. Він вдогонку насміхається та глузує з втікачки, пробує не допустити налагодити стосунки її з іншими людьми, старається залишити її в «нейтральній зоні», в надії, що вона самостійно не налагодить своє життя та повернеться до цього п’янички. Відбитком цієї політики є засилля цих «братків» і на українських сайтах чи на тих, які просто маскуються під українські. Ці «братки» вміло розподілені по сайтах, дисципліновано не переходять на інші, цілодобово «мочат хахлов», стараючись затягнути в свої ряди представників 5-ї колони України та заплутавшогося в тенетах російського жлобства недолугого «хахла». Такого масштабу паплюження України та всього українського ще не було. І не старайтеся знайти там якусь логіку чи елементи совісті. «Мочить» це не передбачує. При цьому використовується в повній мірі правова вседозволеність в просторі України, коли закон не дає адекватно по пиці паплюжникові, а стихійні спроби українців дати здачу цим нахабам наштовхуються на організовану протидію господарів сайтів. «Свидомых» (тільки останній ідіот може сприймати це слово як негатив) за спробу дати здачу москалям просто відключають від сайту. При цьому сайти навіть не приховують, що модераторами на них працюють люди з-за кордону. Попробуйте знайдіть такі масові приклади, коли англо-сакс в такий спосіб нахабно насміхається з невдач своєї бувшої колонії.

Англія після розвалу імперії зберегла Британську співдружність, яку об'єднують спільні здобутки в культурі. Вона після відколу Індії не ставила палки в колеса останній. А Росія пробує зберегти навколо себе колег по спільному невігластву в імперії. А такі були в вигляді поневолення народів Східної Європи, внутрішнього деспотизму, голодоморів та страху на весь світ від непередбачуваності "імперії зла". На цей час нас поєднує тільки спільне горе в вигляді "прихватизації", п'янства, наркоманії, побутового хамства, кількості ВІЛ-інфікованих, зруйнованої екології та поширеного "Мать твою...". Росія живе канонами початку ХІХ століття, тому не може зрозуміти, чому Австрія не залишила "зоною свого впливу" хоча би Чехію чи Словаччину і тепер живе поряд з ними як добрий сусіда. Підлістю та агресивністю друзів собі не замаєш, тому, я впевнений, що цей менторський гонор недовго будуть терпіти навіть Лукашенки з Назарбаєвими. Тільки невігласи в Кремлі наступають на ті ж граблі, які так ошелешили по лобі сербського “гегемона” на Балканах. Дійде з часом і до нашого жлоба, що негоже цілувати руку тому, хто тебе постійно зневажливо б'є по пиці і відверто зачисляє в когорту своїх ворогів. А українським Петровим стане зрозумілим, що їх на одному рівні обдирають та називають "салоїдами" разом з Петренками та Петрівими. Петрова з донецької шахти Москва "кидонула" на користь Караганди чи Кузбасу ще років 30 назад, може "кинути" ще не один раз (москалям "по барабану", що вони хотіли під час газових баталій ради своїх амбіцій відрізати Донбас і Крим від газу). Так що думайте громадяни України - на чий млин воду лити, свій чи чужий. При нашому розбраті в однаковій мірі постраждають - і Петренки, і Петросяни українського "розливу", і Петрови, і Петріви. І ділить нас на табори, в першу чергу, не Москва, а наша внутрішня дурість. Пора вже розглядати європейську цивілізацію не через московську лінзу, а напряму, своїми очима. А в сторону Європи рухатись потрібно не лише Україні, а й Росії, відкинувши збанкрутілі думки про побудову якоїсь "своєї" цивілізації. Кишка в вигляді розуму в останньої виявилась дуже затонкою для цього, а тут ще й "лафа" з нафтодоларом може скінчитися. А шантажем в вигляді ціни на газ друзів собі не замаєш. А відносно України, то москаль повинен поставити їй великий пам’ятник хоча би за те, що вона подарувала Росії борщ, ціну якого в кожноденному нинішньому житті росіянина важко переоцінити.

[Olex]

Скоріше "братки"